На брифінгу, що передував прямій телефонній лінії Уряду у клубі Кабінету Міністрів, новопризначений голова Державного комітету архівів України Олександр Удод окреслив основні проблеми та напрямки діяльності свого відомства.
„Наше відомство відповідає за формування та збереження архівного фонду, – нагадав Олександр Удод. – За цим стоїть величезна складова гуманітарної політики нашої держави – це відновлення національної пам’яті, повернення довір’я суспільства до історії, до історичної спадщини, збереження культурної спадщини. Ясна річ, якщо Державний комітет архівів є формою управління, то ми виконуємо і певні політичні функції. Скажімо, коли стоїть питання – наскільки архівна справа може бути поза політикою, то, в принципі, це теоретично не можливо. Інша справа – досягти того, щоб доступ до інформації мали всі громадяни, незалежно від партійної належності та політичних поглядів”.
Сучасна мережа державних архівних установ України складається з Державного комітету архівів України, 7 центральних державних, 24 держархівів областей, міст Києва і Севастополя, 487 архівних відділів райдержадміністрацій, 157 архівних відділів міських рад, у них зосереджено понад 52 млн. одиниць зберігання.
Важливою складовою мережі державних архівних установ є архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, науково-дослідні установи в галузі архівної справи.
„Основним завданням є збереження архівної спадщини, за яким стоїть величезне море проблем, пов’язаних і з матеріально-технічною базою наших установ, і зі збереженням самих архівних документів, які там сконцентровані, – наголосив Голова Держкомархівів. – Є кілька красномовних фактів, які говорять про стан галузі з точки зору оцінки нашої матеріально-технічної бази. Остання спеціалізована установа, збудована за типовим проектом як архів, 1992 року в Житомирі (Житомирський обласний архів). І лише у 2007 році почалося будівництво великого комплексу центральних споруд – це 12 п’ятнадцятиповерхових корпусів та ряд інших добудов, що допоможе частково розв’язати проблеми. У 8 державних архівах вичерпані площі для прийому документів. У 12 – завантаженість за 90%. Тобто, буквально ще кілька місяців вони зможуть приймати документи. Через те, Урядом була прийнята Програма про розвиток архівної справи, розрахована до 2010 року, яка ставить перед архівними закладами завдання працювати над проблемами, які існують в регіонах. Особливо сьогодні вони є серйозними у Львові, Харкові, у Кам’янець-Подільському, де після пожежі всі справи перемістили у Хмельницький обласний архів”.
Олександр Удод наголосив і на проблемі з кадрами. „Працівників, які безпосередньо займаються відновленням документів, жоден навчальний заклад в Україні не готує. Тобто, все тримається на практиці та досвіді тих людей, яких треба зберегти й обов’язково слід унормувати проблему існування цієї професії і спеціальності. Так само є проблема з підготовки кадрів вищої кваліфікації. На сьогодні – 6 вищих навчальних закладів готують спеціалістів з архівознавства. Але цього недостатньо. За цей час підготовлено лише 96 спеціалістів. 27 працівників цієї системи мають наукові ступені, що також є небагато. Сьогодні відновлюється робота спеціалізованої Вченої Ради в Науково-дослідному інституті (аспірантура, докторантура), щоб підняти рівень кваліфікації наших кадрів”.
Один із напрямків архівної системи – розширення міжнародних зв’язків. Так склалося історично, що більшість документів із нашої історії знаходяться за межами держави. Наразі підписано низкуміжнародних угод, протоколів з Росією, Польщею, Швецією та іншими державами. Цим потрібно скористатися і повернути в Україну, якщо не оригінали документів, то їх копії.
„Наш Держкомархівів ще з 1956 року активно співпрацює з Міжнародною Радою Архівів, регулярно приймає у себе закордонні делегації та бере участь у міжнародних зібраннях. Ці контакти дають певні результати. Прикладом того є виставка документів, які за допомогою консула Словаччини передали з міста Пряшева. Це унікальні документи, які розповідають про життєдіяльність нашої української еміграції у тій країні в міжвоєнний час. Планується ще у цьому році відкрити спільну українсько-вірменську виставку. А на початку жовтня разом з польськими колегами розглядатиметься питання – наскільки можливо, використовуючи документи, відтворити і документально підтвердити трагічну сторінку, пов’язану з депортаціями українського і польського населення, яке сталося після другої світової війни”, – розповів Олександр Удод.
Відомство намагається оперативно реагувати на очікування, які нагальні сьогодні в суспільстві. Особливо прикута увага до проблеми Голодомору, визнання його геноцидом. З привиду цього ведеться інтенсивний пошук документів. Здійснюється масштабна програма, започаткована минулого року разом з Інститутом Національної пам’яті, зі Службою безпеки України та Міністерством внутрішніх справ, яка називається „Український мартиролог”. Відповідно до цієї Програми створюється українська електронна база даних усіх репресованих громадян України, які постраждали в 1932-1938 роках. Розглядається можливість розширити часовий діапазон досліджень за цим напрямком.
\r\n„Ще одне проблемне питання, що стосується соціальних очікувань, – чи відкриються усі архіви і які справи будуть розсекречені. Але це чітко урегульовано законодавством, тож не варто ці проблеми перебільшувати. На сьо��одні, з понад 5 мільярдів документів, які зосереджені в Національному архівному фонді, лише 0,47% є справами секретними, до яких громадяни доступу не мають. Ця цифра засекреченості серед держав, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу, є найнижчою. Робота з розсекреченості згідно законодавства планомірно здійснюється. У минулому році було розсекречено 7 тисяч справ”, – повідомив Олександр Удод.
